Новини


Люди, чиї професійні обов’язки пов’язані з допомогою іншим, часто залишаються поза увагою суспільства. Ми можемо говорити про гострі соціальні проблеми, котрі формують ті чи інші тенденції в суспільстві. Дискутувати щодо ставлення до ключових груп, яким потрібна допомога. Висвітлювати історії тих, хто потребував та отримав допомогу. Але, на жаль, майже нічого не знаємо про тих, хто кожного дня працює на цій передовій — людських емоцій, страхів, розчарувань та надії. Тому наш проєкт пропонує придивитися до хелперів впритул, розгледіти нюанси їхньої роботи, відчути важливість та складність цієї діяльності.

Максим Жмудь — адміністратор полтавського Центру адаптації для бездомних та звільнених з місць позбавлення волі. Соціальним працівником він працює вже понад півтора року. А до цього довгий час був клієнтом цього та інших реабілітаційних центрів. 


Історія 1. Макс


«Тепер робота — мій кайф» 


Чоловік не приховує, що сам з ключових груп, з якими зараз працює. Бо споживав наркотики з 16 років, неодноразово був за ґратами, довелося відчути й всі “радощі” життя безхатька. Зараз йому 31 рік, і його залежність залишилась позаду три роки тому. 


- В якийсь момент я прийняв рішення розвернути життя на 180 градусів. У колонії зі мною співпрацювали з організацією “Світло надії”, де зараз я працюю. Мене готували до звільнення, я пройшов повний курс такої реабілітації. І цього разу мені вдалося не повернутися на той шлях, яким я наполегливо йшов з самої юності, - не без самоіронії розповідає Максим.


Про своє життя “до”, говорить теж без зайвих нот трагічності. Мовляв, звичайна пострадянська родина “на Текситле” - промисловому районі Донецька. Виховувала, фактично, вулиця: батько-алкоголік, мама — заклопотана на роботі, щоб якось утримувати родину. Зізнається, що споживати різні психотропні речовини  вважалось показником крутості, і кожен, хто там зростав, дивився на старших хлопців, копіював, тягнувся до їхнього рівня. 


- Був такий спотворений погляд на цей процес, як щось заборонене, доступне тільки певному колу людей. Досяг цього — це успіх, сенс, сила. Всі мої друзі тих років споживали. І все вони вже померли.


Максим закінчив школу, училище промислового будівництва, став зварювальником, встиг на кількох виробництвах попрацювати за фахом. Але увесь цей час продовжував споживати наркотики. Каже, що хотів далі продовжити навчання, але там, де є наркотики, не буде ніяких інститутів. У 2014 році під обстрілами тікав з Донецька, де його вже ніхто не тримав. Мама на той момент вже померла від раку. Максим зізнається, що, мабуть, далися взнаки постійні стреси, зокрема через мою залежність. Потім вже від туберкульозу помер і батько. Сам Максим мав великі проблеми зі здоров’ям, бо є інвалідом, а шукати в той час допомоги в місті, де відбуваються воєнні дії, було складно. 


- Навмання я поїхав у Дніпро. Їхав за порадою знайомої у християнський Центр реабілітації для наркозалежних. Це був загальний великий будинок на кшталт громади, де всі разом працювали, готували, відпочивали. Але й там періодично мав зриви — після кількох місяців тверезого життя, будь-яка проблема могла вивести з рівноваги та змусити знов вживати речовини. А коли пішов з центру, став знов вживати системно. Зараз я вже розумію, що  часто відчував себе глибоко самотнім. Не через усамітнення, як буває у всіх, а глибинну самотність. Всі родичі померли, нема у цілому світі нікого, кому було б не байдуже, чи живий я, чи щось можу змінити чи досягти.


Але тепер Максим впевнений, що є люди, які в нього вірять. І завдяки яким він втримався у найскладніші часи. Наприклад, це Олена Чекурина — директор Центру, де він зараз працює. Він говорить про багатьох людей, з якими навчився будувати здорові соціальні зв’язки. 


- Опинився у Полтаві я знов майже випадково. У черговий раз приїхав з надією почати все з чистого аркуша, кинути наркотики. Але швидко все покотилося — мене посадили за крадіжку. Бо щоб споживати наркотики, безумовно, потрібні гроші. В той час я був клієнтом тієї організації, де я зараз працюю. Дійшов до того, що не мав де жити. Звернувся у центр, якийсь час жив, відкладав кошти, винайняв власне житло. І тоді потрапив за ґрати, - розповідає Максим свою історію, яку навряд чи можна назвати легкою та успішною.


Вже після звільнення він знов звернувся до організації, яка не кинула його під час випробувань, зокрема у колонії. Бо, якщо чесно, у нього не було якихось інших варіантів — без житла, роботи, а повертатися до Донецька не мав наміру. І він повністю підпадав під категорію — бездомний та звільнений з місць позбавлення волі. Так вийшло, що згодом з’явилося місце соціального працівника. І, спостерігаючи за прогресом Максима у реабілітації, директорка запропонувала цю вакансію йому. Так неочікувано для себе Максим став хелпером.


- Де, як не тут, я можу застосувати ті навички боротьби, яким мене навчила життя. В процесі споживання я спілкувався з такими людьми, я говорю їхньою мовою, я розумію, про що говорять вони. Чого бояться, чим можуть пишатися. І вони довіряють людині, яка пройшла цей шлях. Нерозумно було б не скористатися цим досвідом, який може бути корисним і мені, і людям. Так, це не найпозитивніший досвід, яким варто пишатися, але я можу пишатися тим, що він когось врятує. 


Максим називає свою роботу відпрацюванням формули рівний рівному. Бо він знає, що таке спати на вокзалі, що таке пити чи споживати до втрати людського обличчя. Знає, як це — відчувати себе самотнім та нікому не потрібним. І коли ніхто, навіть ти сам, в тебе не вірить. 


- Інколи я навіть забуваю про це, бо у моєму житті вже багато набудовано іншого, здорового, позитивного, того, чого не було раніше. І ця робота допомагає мені пам’ятати, звідки я і де можу опинитися знов, якщо дозволю собі бути слабким та залежним. 


Насправді, зізнається Максим, не всі бажають та мають сили, щось змінити у своєму житті. Бо комусь комфортно у тому, до чого звикли. Бо багато хто намагався, але не виходило, бо не вірять вони, не вірять у них. Бо немає того, хто може допомогти з елементарними речами. 


- Мені інколи самому дивно, як це вийшло у мене. Бо я протримався до точки неповернення, зміг використати ту допомогу, яку мені запропонували. До мене, якого у цьому центрі багато хто пам’ятає ще наркозалежним клієнтом, не багато хто підходить, щоб спитати: а як у тебе вийшло, що тобі допомогло поміняти своє життя. Мабуть, для цього теж треба дорости, отримати певний досвід. Але в цей час обов’язково має бути хтось у більш стабільному стані поруч, щоб стати підтримкою та мотиватором. Загалом, ці центри й для цього, а не тільки щоб людина мала де спати. Хоча і такий сегмент має право на існування: у нас є кімнати нічного перебування, де люди можуть переночувати.


Максим розповідає про свій робочий день. При появі нової людини, першою чергою, треба виявити ключові потреби у кризовій ситуації та шляхи розв’язання цих проблем. Хелпер не робить все замість нього, а пропонує певні алгоритми. Зазвичай по клієнтах майже одразу видно, з чим спочатку треба працювати. Когось одразу треба помити, постригти та перевдягнути. Потім - обстежити на різноманітні віруси та хвороби, зробити флюорографію. Надати контакти медичних установ, підписати декларацію з лікарем, у випадку знаходження ВІЧ, гепатитів чи туберкульозу допомогти з фахівцями та отриманням своєчасного сучасного лікування чи започаткувати процес антиретровірусної терапії. До речі, на рівні Центру підписані договори на таку співпрацю. 


- Якщо немає документів, розпочинаємо дії по їх відновленню — для цього у нас теж є чіткий алгоритм. Можемо допомогти оформитися в геріатричний пансіонат чи інвалідність — ми знаємо, як це зробити, допомагаємо пройти весь цей цикл бюрократичних процедур, - перераховує Максим свої майже щоденні обов’язки. 


Потім людина заселяється у кімнату соціальної адаптації, для неї створюється план реабілітації, який включає й працевлаштування, процес відкладання коштів на оренду власного житла, робота з психологом. Так, крок за кроком, клієнт і хелпер проходять разом цей шлях. Але, звісно, не завжди він прямий і закінчується гепіендом. Хоча вже у Максимовій практиці багато випадків, коли люди з допомогою соціальних працівників змогли щось змінити у житті. 


- Ну, звісно, інколи хочеться побити когось з них, - жартує Максим. -  Коли ти віриш, вкладаєш сили, енергію., а не виходить. Бо, знаєте, робота з людьми — найскладніша. Буває, що сьогодні ми збираємо документи, пишемо запити, підключаємо купу людей, а завтра він каже - та ну, скільки років жив без паспорта, то і далі нехай так і буде. А ти взагалі чого про мене так турбуєшся, бо кредит на мій паспорт взяти хочеш? 

На жаль, таких випадків у роботі будь-якого соціального працівника немало. Але Максим дивиться на це зовсім інакше. Бо сам “зав’язував” нечисленну кількість разів, проходив кілька спроб реабілітації, після яких зривався та опинявся на дні. Тому він вірить, що ці зусилля не даремні, і у кожного є шанс на диво. 


- Завжди розповідаю їм свою історію про свої мільйон спроб змінити. Про 15 Центрів реабілітації та 10 спроб лікування у психіатричній лікарні, які були в моєму житті. І, можливо, когось це мотивує на зміни. Намагатися треба, хоча може не вийти й з п’ятого, і з п’ятдесятого разу. Але життя така штука — до того п’ятдесятого можна й не дожити. В мене вірили, тепер хочеться вірити в інших. І показати суспільству, що такі люди здатні на зміни. На власному прикладі я вже це доказав, хочу, щоб побачили і на багатьох інших прикладах. Щоб не ставили хрест на людях, не дискримінували їх, навіть не намагаючись допомогти, - говорить про свою мотивацію Максим. 


І зізнається, що сподіватися, що результат цієї роботи буде завжди тільки позитивним, марно. З часом звикаєш до того, що не завжди людина готова до тих змін. І усвідомлюєш важливість запобігання власному вигоранню. 


- На понеділок я, наприклад, записався на супервізію до психолога, намагаюсь займатися спортом, більше читати, ходити на концерти, у театр. Щоб справа допомоги іншим не стала єдиною ціллю мого життя.  Мені подобається ця робота. Але я не думаю, що це єдине, що тримає мене у нормальному житті. Просто на даний момент саме така діяльність — мій кайф, моє задоволення. Кожного ранку я відчуваю радість від того, що  мені є куди поспішати...








29 Червня 2021

Захід відбувся на базі КП «Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради» для підвищення рівня обізнаності населення щодо хвороб та способів їх профілактики, визначення головних проблем у сфері отримання якісних медичних послуг та їх усунення.

Під час засідання керівниця проєктів та програм громадського здоров'я БО «Світло надії» Марія Бондаренко презентувала результати роботи експертної робочої групи з реагування на бар'єри під час лікування та порушення прав людей із туберкульозом.

Так, завдяки діяльності робочої групи, вдалося відновити документи для 4 хворих на туберкульоз, для яких надано повний супровід, забезпечено оплату супутніх витрат, а також забезпечено доступ до дороговартісної діагностики ЛБТІ (латентна туберкульозна інфекція). Всього за період із січня по травень 2021 року через додаток Onelmpakt (довідник медико-соціальних послуг в сфері туберкульозу та супутніх захворювань) надійшло 103 звернення.

Окрім того, керівник напрямку політики та комунікації Сергій Жук розповів присутнім про результати роботи, створеної на базі КП «Полтавський обласний центр громадського здоров’я Полтавської обласної ради»,  мультидисциплінарної робочої групи (МРГ). За результатами проведеного моніторингу виявлено низку прогалин у  доступі представників ключових груп населення до діагностики та лікування вірусних гепатитів. Для подолання існуючих перешкод члени МРГ запропонували:

  • провести в області широку  інформаційну кампанію спрямовану на інформування населення щодо проблеми вірусних гепатитів та наявних можливостей щодо отримання безоплатного  лікування із зазначенням чіткого переліку ЗОЗ, що надають лікування.

  • забезпечити використання спрощених підходів щодо діагностики та лікування пацієнтів з метою  унеможливити необґрунтоване призначення зайвих, дороговартісних обстежень.

  • скасувати існуючу процедуру комісійного призначення лікування та забезпечити доступ до лікування пацієнтів незалежно від місця проживання та реєстрації.


23 Червня 2021

Артем (ім’я змінено) захворів на туберкульоз у 2011 році, але вчасно пройшов курс лікування та одужав. Має позитивний ВІЛ-статус та із 2012 року приймав антиретровірусну терапію (АРТ). Через низку життєвих труднощів (епізодичне вживання наркотиків, розлучення з дружиною, проблеми із законом, зміна місця проживання), хлопець зупинив лікування, рік не приймав АРТ. Його самопочуття почало погіршуватися, а самонавіювання та страх розголошення своїх діагнозів, не дозволяли піти до лікарів. Зрештою, знайомі порадили Артему звернутися до соціального працівника і отримати належну допомогу.

Так хлопець прийшов до соцпрацівниці БО «Світло надії» Жанетти Бойко, яка працює з людьми, що належать до груп ризику. “Після бесіди Артем вирішив, що все ж необхідно відновити лікування, адже при перерві в прийомі АРТ, імунітет дуже послаблюється і є великі ризики захворіти на туберкульоз чи інші недуги. Тому він пройшов скринінг на туберкульоз: зробив рентгенографію грудної клітини в тубдиспансері, здав мокротиння. На щастя, цю хворобу не виявили. Але була гостра потреба у відновленні прийому високоактивної антиретровірусної терапії”, - розповідає Жанетта Бойко.

Соціальна працівниця пояснила Артему, як поновити лікування, надала необхідні контакти та зв’язалася із соціальним працівником сайту, де хлопець раніше отримував АРТ. На сьогодні його життя поступово налагоджується, він відновив антиретровірусну терапію та приймає “Ізоніазид”(протитуберкульозний препарат).

Діяльність реалізується за фінансової підтримки МБФ «Альянс Громадського здоров`я»


17 Червня 2021

Велика подія для міста.
Сьогодні Полтава підписала Меморандум про взаєморозуміння з Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні. Міський голова Олександр Мамай та представник Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні Хайме Надаль офіційно закріпили партнерські стосунки у напрямку становлення гендерної рівності та зміни усталених соціальних норм.

Цей Меморандум встановить робоче партнерство між сторонами для:

  • посилення спроможності та ролі міста у розбудові стійких механізмів міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц”, у тому числі задля досягнення рівності чоловіків та жінок шляхом подолання гендерних стереотипів, 

  • залучення чоловіків до піклування та догляду за дітьми і виконання домашньої роботи на рівні з жінками, 

  • встановлення партнерських відносин, а також розбудови стійких механізмів захисту та надання допомоги постраждалим від домашнього насильства особам. 

Меморандум охоплює реалізацію двох проєктів, які вже діють у Полтаві: проєкту “Трамплін до рівності: проєкт зі зміни соціальних норм та викорінення гендерних стереотипів задля сталого розвитку та добробуту жінок і чоловіків в Україні”, що фінансується Швецією, та проєкт “Міста та громади, вільні від домашнього насильства”,  який фінансується Посольствами Великої Британії та Канади в Україні.

І саме другий проєкт є надзвичайно важливим для БО “Світло надії. “Ми спільно із Полтавською міською радою відкриваємо денний центр із кризовою кімнатою для жінок, які були в ситуації домашнього насильства. Це допоможе створити належні умови для надання соціально-психологічної допомоги”, - говорить директорка Притулку для жінок БО “Світло надії” Олена Чикурова.

16 Червня 2021

СЬОГОДНІ У ПОЛТАВІ ВІДБУЛАСЯ СЕНСАЦІЙНА ПОДІЯ, ЯКА МАЄ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВСІЄЇ УКРАЇНИ!

Офіційна презентація Print studio “My Space”. Це перший напрямок у діяльності соціального підприємства, що працевлаштовує жінок, які постраждали від домашнього насильства у Полтавському регіоні. 

Розвиток соціального підприємництва, опанування нових професій, набуття фінансової незалежності, розкриття величезного потенціалу та створення унікальних принтів на текстильній продукції (футболки, світшоти, худі, куртки, екосумки, екоторби, маски індивідуального захисту та багато іншого) - тепер це все сміливо можна говорити про нову студію “My Space”! Це злагоджений колектив жінок, які опанували графічні редактори та технічне обладнання для нанесення принтів на текстильній продукції. 
Також учасники офіційного відкриття почули головні мотиви створення такої студії, її важливу соціальну мету і побачили дефіле за участі модельної агенції “Margo” та  жінок, постраждалих від домашнього та гендерно обумовленого насильства – клієнток Притулку для жінок БО «Світло надії». На дефіле була представлена перша колекція текстильної продукції з нанесенням унікальних принтів від  студії “My Space”.

Однією із найважливіших подій цього заходу стало підписання двох договорів про співпрацю - із БО “TBpeopleUkraine” та БО “FREE ZONE”. Тож уже незабаром ці організації отримають свої якісні та унікальні замовлення.
Відтепер кожен може замовити товари та послуги у Print studio "My Space" та підтримати розвиток соціального підприємництва за адресою м. Полтава, вул. Сапіго, 3. Тел. 066 532 29 07. 
Цим ви допоможете забезпечити трудову зайнятість, усвідомити свою важливу роль у розвитку підприємництва та власного становлення, а також сприяти економічній незалежності жінок, що постраждали від домашнього насильства.

Презентація Print studio «My Space» відбулася у рамках компоненту «Посилення національних і регіональних механізмів побудови адаптивної, підзвітної та економічно ефективної системи протидії та запобігання насильству за ознакою статі», що реалізується Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні за імплементації МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» при фінансовій підтримці Посольства Великої Британії в Україні.


03 Червня 2021

Благодійна організація "Світло надії" пропонує унікальну можливість у Полтаві та Кременчуці, БЕЗКОШТОВНО пройти комплексне обстеження на хвороби, що передаються статевим шляхом: гонорею, трихомоніаз, гарднереллу, уреаплазмоз, гарднерельоз.

Дізнатися більше та отримати направлення на безкоштовне обстеження можна у наших фахівців:

м. Кременчук: Сергій +380930600778, Юлія +380967969630

м. Полтава: Валентина +380958476141, Марина +380996343558

Проєкт реалізовується за фінансової підтримки Фонду екстреної допомоги ключовим групам населення в Східній Європі і Центральній Азії




01 Червня 2021

Нові випадки ВІЛ у територіальних громадах Полтавщини фіксують соціальні працівники БО "Світло надії"

Наші незмінні “бійці” за здоров'я, які працюють у Проект USAID HealthLink зібралися вперше в цьому році, щоб реально оцінити результати роботи та вкотре закликати жителів Полтавщини не забувати тестуватися на ВІЛ.

Правильно налаштуватися самому, щоб вчасно і якісно надати потрібні послуги клієнту - головне завдання! Це дає можливість вчасно діагностувати нові випадки інфікування ВІЛ серед цільових груп.

Загалом у нашому регіоні до Проект USAID HealthLink залучено 22 заклади охорони здоров'я та 7 пунктів на базі громад, де соціальні працівники тестують на ВІЛ.


10 Березня 2021

Київський районний відділ філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області запрошує до співпраці громадян, які мають намір допомагати за для безпеки нашого суспільства.

Якщо ти студент вищого навчального закладу або  небайдужий громадянин та володієш певними знаннями, уміннями чи навичками, які можуть допомогти у виконанні завдань соціально-виховної та профілактичної роботи з клієнтами пробації, сприяти їх працевлаштуванню, залученню до навчання чи соціально-корисної роботи, долучайся до волонтерства в пробації.

 Одним з чинників, які здійснюють негативний вплив на розвиток нашого суспільства і держави, нині є високий рівень злочинності. Це негативно впливає на безпеку людей, їх життєдіяльність, нормальні відносини в родинах та суспільстві, сталість моральних правил співжиття

 Для вирішення частини цих проблемних моментів та повернення до нормального законослухняного життя в суспільстві осіб, які вчинили правопорушення, в Україні у 2015 році створено систему пробації   (Закон України «Про пробацію»)

 Уповноважені органи пробації працюють з такими категоріями громадян, як:

  • обвинувачені, стосовно яких органом пробації готується досудова доповідь;

  • особи, засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;

  • особи, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт;

  • особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням;

  • звільнені від відбування покарання вагітні жінки та жінки, які мають дітей віком до трьох років;

  • особи, які засуджені до покарання у виді обмеження волі, які направляються для відбування покарання до виправних центрів;

  • особи, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, стосовно яких вживаються заходи з підготовки їх до звільнення.

 Але одним з головних чинників, які можуть забезпечити виконання повноваженими органами пробації покладених на них завдань і функцій, є налагодження тісної співпраці з громадянським суспільством, спільна робота у напрямі соціалізації правопорушників.

 З цією метою законодавцем передбачена можливість залучення до виконання функцій, покладених на пробацію, волонтерів пробації.

 Волонтерська діяльність, пов’язана з пробацією здійснюється відповідно до Закону України «Про волонтерську діяльність» з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про пробацію».

 Волонтером пробації може стати фізична особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку, уповноважена органом пробації та волонтерською організацією на виконання окремих завдань, пов’язаних із пробацією, на добровільній та безоплатній основі. До волонтерської діяльності, пов’язаної із пробацією, не залучаються особи, які мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість, а також особи, які раніше були виключені уповноваженим органом з питань пробації зі складу волонтерів пробації через допущення дій і вчинків, які негативно вплинули на репутацію волонтера пробації, уповноваженого органу з питань пробації, порушили права суб’єктів пробації.

Просимо врахувати, що в сучасних умовах уповноважені органи пробації не наділяються ресурсами для забезпечення роботи волонтерів та компенсації їх витрат. Так само відсутні й програми компенсації шкоди, що може бути спричинена при виконанні волонтерської діяльності.

З урахуванням викладеного, запрошуємо всіх бажаючих для співпраці з уповноваженим органом пробації в якості волонтерів. Для отримання більш детальної інформації пропонуємо звертатися за такими контактами:

36022, м Полтава, пров. Родини Іваненків, 3-в, контактний тел. 0667481488

24 Грудня 2020