Новини

Днями фахівець системи надання безоплатної правової допомоги завітав до Притулку для жінок БО “Світло надії” з метою надання консультації у вирішення певних питань та роз’яснення важливих тем, що стосуються домашнього насильства.

Проблема домашнього насильства є серйозними викликом для світового суспільства. З року у рік правозахисні організації, уряди різних країн консолідують свої зусилля, щоб звернути увагу на це питання та мінімізувати випадки домашнього насильства, проте, на жаль викорінити його так і не вдається.

Тому, за підтримки та постійної допомоги Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області жінкам Притулку надають вичерпну інформації щодо їхніх прав та способів отримання кваліфікованої допомоги.


02 Серпня 2021

28 липня директорка Притулку для жінок БО “Світло надії” Олена Чикурова та старший інспектор з особливих доручень відділу уповноважених з контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Полтавській області) Управління дотримання прав людини Національної поліції України підполковник поліції Наталія Нечепуренко вкотре зустрілися задля обговорення нагальних тем щодо спільної діяльності.

У ході робочої бесіди обговорили шляхи взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству на території Полтавської області, визначили механізми удосконалення подальшої співпраці з питань захисту прав жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства. 

Зокрема Наталія Нечепуренко провела інформативну бесіду з жінками та у межах компетенції надала консультацію щодо вирішення проблематики домашнього насильства. 

Окрім того, Олена Чикурова домовилася зі старшим інспектором про проведення спільних заходів для дітей, які знаходяться під опікою Притулку. Так, найближчим часом вони зможуть відвідати Кінологічний центр та познайомитися із тренованими поліцейськими собаками. Також дітям продемонструють на практиці як тварини шукають наркотики, виконують складні команди та затримують злочинців.

Притулок для жінок працює за фінансової підтримки Управління соціального розвитку Полтавської міської ради та Департаменту культури, молоді та сім'ї ПМР.


28 Липня 2021

27 липня відбувся візит з обміну досвідом між громадами Донецької, Луганської та  Полтавської областей в рамках проєкту «Просування прав людини та гендерної рівності через мобілізацію громади задля розширення можливостей». 

Мета:

  • надати можливість активісткам з громад Донецької, Луганської  областей ознайомитися з існуючими в громадах Полтавської області позитивними практиками реалізації реформи децентралізації;

  • обмінятись з приймаючими громадами прикладами кращих практик та засвоєних уроків стосовно участі жінок та чоловіків, особливо з вразливих груп  в процесах планування розвитку громад, складання бюджетів і здійснення заходів із забезпечення безпеки в громадах. 

    Тож ми розповіли про партнерство активних членів громади з місцевою владою,  презентувати платформи, в рамках яких воно існує, показали приклади успішної взаємодії громади, бізнесу та влади. Наші гості дізналися про доступні послуги (в приймаючих громадах), спрямовані на соціальний захист вразливих категорій населення (люди похилого віку, ВПО, люди з інвалідністю, багатодітні родини, одинокі матері, жінки, які постраждали від домашнього насильства, люди, які живуть з ВІЛ, тощо), які надаються державними органами та організаціями громадянського суспільства, можливості забезпечення сталості соціальних послуг для жінок з вразливих груп та закупівля соціальних послуг у недержавних надавачів, ознайомилися з успішним прикладом  місцевої бюджетної адвокації.




27 Липня 2021

Щороку 30 липня світова спільнота відзначає Всесвітній день протидії торгівлі людьми, який був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 2013 році.

Для підвищення інформованості громадськості про цю глобальну проблему 20 липня провідним інспектором Крюківського РВ філії «Центру пробації» в Полтавській області Інною Леоненко спільно з виконуючою обов’язків директора Кременчуцького центру з надання БВПД Іриною Пушкаревською було організовано та проведено онлайн - лекцію для суб’єктів пробації на тему: “Протидія торгівлі людьми”.

Під час заходу керівник центру проінформувала клієнтів пробації щодо існування проблеми торгівлі людьми, основних форм вчинення цього злочину, а також шляхів надання підтримки і допомоги. У свою чергу Інна Леоненко надала рекомендації, як не стати жертвою торгівлі людьми, як подбати про власну безпеку, плануючи подорож, що потрібно мати для легальної роботи за кордоном, та розповіла реальні історії людей, які потрапили у ситуацію ТЛ. Також учасники подивилися документальний фільм MTV EXIT «Життя на продаж», дізналися про Національну "гарячу лінію" з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів 527 (безкоштовно та анонімно).

“Небезпеку видно не одразу. Тому потрібно бути пильними при виїзді за кордон, а також і в рідній країні”, - наголосила Інна Леоненко.


22 Липня 2021


Люди, чиї професійні обов’язки пов’язані з допомогою іншим, часто залишаються поза увагою суспільства. Ми можемо говорити про гострі соціальні проблеми, котрі формують ті чи інші тенденції в суспільстві. Дискутувати щодо ставлення до ключових груп, яким потрібна допомога. Висвітлювати історії тих, хто потребував та отримав допомогу. Але, на жаль, майже нічого не знаємо про тих, хто кожного дня працює на цій передовій — людських емоцій, страхів, розчарувань та надії. Тому наш проєкт пропонує придивитися до хелперів впритул, розгледіти нюанси їхньої роботи, відчути важливість та складність цієї діяльності.

Максим Жмудь — адміністратор полтавського Центру адаптації для бездомних та звільнених з місць позбавлення волі. Соціальним працівником він працює вже понад півтора року. А до цього довгий час був клієнтом цього та інших реабілітаційних центрів. 


Історія 1. Макс


«Тепер робота — мій кайф» 


Чоловік не приховує, що сам з ключових груп, з якими зараз працює. Бо споживав наркотики з 16 років, неодноразово був за ґратами, довелося відчути й всі “радощі” життя безхатька. Зараз йому 31 рік, і його залежність залишилась позаду три роки тому. 


- В якийсь момент я прийняв рішення розвернути життя на 180 градусів. У колонії зі мною співпрацювали з організацією “Світло надії”, де зараз я працюю. Мене готували до звільнення, я пройшов повний курс такої реабілітації. І цього разу мені вдалося не повернутися на той шлях, яким я наполегливо йшов з самої юності, - не без самоіронії розповідає Максим.


Про своє життя “до”, говорить теж без зайвих нот трагічності. Мовляв, звичайна пострадянська родина “на Текситле” - промисловому районі Донецька. Виховувала, фактично, вулиця: батько-алкоголік, мама — заклопотана на роботі, щоб якось утримувати родину. Зізнається, що споживати різні психотропні речовини  вважалось показником крутості, і кожен, хто там зростав, дивився на старших хлопців, копіював, тягнувся до їхнього рівня. 


- Був такий спотворений погляд на цей процес, як щось заборонене, доступне тільки певному колу людей. Досяг цього — це успіх, сенс, сила. Всі мої друзі тих років споживали. І все вони вже померли.


Максим закінчив школу, училище промислового будівництва, став зварювальником, встиг на кількох виробництвах попрацювати за фахом. Але увесь цей час продовжував споживати наркотики. Каже, що хотів далі продовжити навчання, але там, де є наркотики, не буде ніяких інститутів. У 2014 році під обстрілами тікав з Донецька, де його вже ніхто не тримав. Мама на той момент вже померла від раку. Максим зізнається, що, мабуть, далися взнаки постійні стреси, зокрема через мою залежність. Потім вже від туберкульозу помер і батько. Сам Максим мав великі проблеми зі здоров’ям, бо є інвалідом, а шукати в той час допомоги в місті, де відбуваються воєнні дії, було складно. 


- Навмання я поїхав у Дніпро. Їхав за порадою знайомої у християнський Центр реабілітації для наркозалежних. Це був загальний великий будинок на кшталт громади, де всі разом працювали, готували, відпочивали. Але й там періодично мав зриви — після кількох місяців тверезого життя, будь-яка проблема могла вивести з рівноваги та змусити знов вживати речовини. А коли пішов з центру, став знов вживати системно. Зараз я вже розумію, що  часто відчував себе глибоко самотнім. Не через усамітнення, як буває у всіх, а глибинну самотність. Всі родичі померли, нема у цілому світі нікого, кому було б не байдуже, чи живий я, чи щось можу змінити чи досягти.


Але тепер Максим впевнений, що є люди, які в нього вірять. І завдяки яким він втримався у найскладніші часи. Наприклад, це Олена Чекурина — директор Центру, де він зараз працює. Він говорить про багатьох людей, з якими навчився будувати здорові соціальні зв’язки. 


- Опинився у Полтаві я знов майже випадково. У черговий раз приїхав з надією почати все з чистого аркуша, кинути наркотики. Але швидко все покотилося — мене посадили за крадіжку. Бо щоб споживати наркотики, безумовно, потрібні гроші. В той час я був клієнтом тієї організації, де я зараз працюю. Дійшов до того, що не мав де жити. Звернувся у центр, якийсь час жив, відкладав кошти, винайняв власне житло. І тоді потрапив за ґрати, - розповідає Максим свою історію, яку навряд чи можна назвати легкою та успішною.


Вже після звільнення він знов звернувся до організації, яка не кинула його під час випробувань, зокрема у колонії. Бо, якщо чесно, у нього не було якихось інших варіантів — без житла, роботи, а повертатися до Донецька не мав наміру. І він повністю підпадав під категорію — бездомний та звільнений з місць позбавлення волі. Так вийшло, що згодом з’явилося місце соціального працівника. І, спостерігаючи за прогресом Максима у реабілітації, директорка запропонувала цю вакансію йому. Так неочікувано для себе Максим став хелпером.


- Де, як не тут, я можу застосувати ті навички боротьби, яким мене навчила життя. В процесі споживання я спілкувався з такими людьми, я говорю їхньою мовою, я розумію, про що говорять вони. Чого бояться, чим можуть пишатися. І вони довіряють людині, яка пройшла цей шлях. Нерозумно було б не скористатися цим досвідом, який може бути корисним і мені, і людям. Так, це не найпозитивніший досвід, яким варто пишатися, але я можу пишатися тим, що він когось врятує. 


Максим називає свою роботу відпрацюванням формули рівний рівному. Бо він знає, що таке спати на вокзалі, що таке пити чи споживати до втрати людського обличчя. Знає, як це — відчувати себе самотнім та нікому не потрібним. І коли ніхто, навіть ти сам, в тебе не вірить. 


- Інколи я навіть забуваю про це, бо у моєму житті вже багато набудовано іншого, здорового, позитивного, того, чого не було раніше. І ця робота допомагає мені пам’ятати, звідки я і де можу опинитися знов, якщо дозволю собі бути слабким та залежним. 


Насправді, зізнається Максим, не всі бажають та мають сили, щось змінити у своєму житті. Бо комусь комфортно у тому, до чого звикли. Бо багато хто намагався, але не виходило, бо не вірять вони, не вірять у них. Бо немає того, хто може допомогти з елементарними речами. 


- Мені інколи самому дивно, як це вийшло у мене. Бо я протримався до точки неповернення, зміг використати ту допомогу, яку мені запропонували. До мене, якого у цьому центрі багато хто пам’ятає ще наркозалежним клієнтом, не багато хто підходить, щоб спитати: а як у тебе вийшло, що тобі допомогло поміняти своє життя. Мабуть, для цього теж треба дорости, отримати певний досвід. Але в цей час обов’язково має бути хтось у більш стабільному стані поруч, щоб стати підтримкою та мотиватором. Загалом, ці центри й для цього, а не тільки щоб людина мала де спати. Хоча і такий сегмент має право на існування: у нас є кімнати нічного перебування, де люди можуть переночувати.


Максим розповідає про свій робочий день. При появі нової людини, першою чергою, треба виявити ключові потреби у кризовій ситуації та шляхи розв’язання цих проблем. Хелпер не робить все замість нього, а пропонує певні алгоритми. Зазвичай по клієнтах майже одразу видно, з чим спочатку треба працювати. Когось одразу треба помити, постригти та перевдягнути. Потім - обстежити на різноманітні віруси та хвороби, зробити флюорографію. Надати контакти медичних установ, підписати декларацію з лікарем, у випадку знаходження ВІЧ, гепатитів чи туберкульозу допомогти з фахівцями та отриманням своєчасного сучасного лікування чи започаткувати процес антиретровірусної терапії. До речі, на рівні Центру підписані договори на таку співпрацю. 


- Якщо немає документів, розпочинаємо дії по їх відновленню — для цього у нас теж є чіткий алгоритм. Можемо допомогти оформитися в геріатричний пансіонат чи інвалідність — ми знаємо, як це зробити, допомагаємо пройти весь цей цикл бюрократичних процедур, - перераховує Максим свої майже щоденні обов’язки. 


Потім людина заселяється у кімнату соціальної адаптації, для неї створюється план реабілітації, який включає й працевлаштування, процес відкладання коштів на оренду власного житла, робота з психологом. Так, крок за кроком, клієнт і хелпер проходять разом цей шлях. Але, звісно, не завжди він прямий і закінчується гепіендом. Хоча вже у Максимовій практиці багато випадків, коли люди з допомогою соціальних працівників змогли щось змінити у житті. 


- Ну, звісно, інколи хочеться побити когось з них, - жартує Максим. -  Коли ти віриш, вкладаєш сили, енергію., а не виходить. Бо, знаєте, робота з людьми — найскладніша. Буває, що сьогодні ми збираємо документи, пишемо запити, підключаємо купу людей, а завтра він каже - та ну, скільки років жив без паспорта, то і далі нехай так і буде. А ти взагалі чого про мене так турбуєшся, бо кредит на мій паспорт взяти хочеш? 

На жаль, таких випадків у роботі будь-якого соціального працівника немало. Але Максим дивиться на це зовсім інакше. Бо сам “зав’язував” нечисленну кількість разів, проходив кілька спроб реабілітації, після яких зривався та опинявся на дні. Тому він вірить, що ці зусилля не даремні, і у кожного є шанс на диво. 


- Завжди розповідаю їм свою історію про свої мільйон спроб змінити. Про 15 Центрів реабілітації та 10 спроб лікування у психіатричній лікарні, які були в моєму житті. І, можливо, когось це мотивує на зміни. Намагатися треба, хоча може не вийти й з п’ятого, і з п’ятдесятого разу. Але життя така штука — до того п’ятдесятого можна й не дожити. В мене вірили, тепер хочеться вірити в інших. І показати суспільству, що такі люди здатні на зміни. На власному прикладі я вже це доказав, хочу, щоб побачили і на багатьох інших прикладах. Щоб не ставили хрест на людях, не дискримінували їх, навіть не намагаючись допомогти, - говорить про свою мотивацію Максим. 


І зізнається, що сподіватися, що результат цієї роботи буде завжди тільки позитивним, марно. З часом звикаєш до того, що не завжди людина готова до тих змін. І усвідомлюєш важливість запобігання власному вигоранню. 


- На понеділок я, наприклад, записався на супервізію до психолога, намагаюсь займатися спортом, більше читати, ходити на концерти, у театр. Щоб справа допомоги іншим не стала єдиною ціллю мого життя.  Мені подобається ця робота. Але я не думаю, що це єдине, що тримає мене у нормальному житті. Просто на даний момент саме така діяльність — мій кайф, моє задоволення. Кожного ранку я відчуваю радість від того, що  мені є куди поспішати...








29 Червня 2021

Захід відбувся на базі КП «Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради» для підвищення рівня обізнаності населення щодо хвороб та способів їх профілактики, визначення головних проблем у сфері отримання якісних медичних послуг та їх усунення.

Під час засідання керівниця проєктів та програм громадського здоров'я БО «Світло надії» Марія Бондаренко презентувала результати роботи експертної робочої групи з реагування на бар'єри під час лікування та порушення прав людей із туберкульозом.

Так, завдяки діяльності робочої групи, вдалося відновити документи для 4 хворих на туберкульоз, для яких надано повний супровід, забезпечено оплату супутніх витрат, а також забезпечено доступ до дороговартісної діагностики ЛБТІ (латентна туберкульозна інфекція). Всього за період із січня по травень 2021 року через додаток Onelmpakt (довідник медико-соціальних послуг в сфері туберкульозу та супутніх захворювань) надійшло 103 звернення.

Окрім того, керівник напрямку політики та комунікації Сергій Жук розповів присутнім про результати роботи, створеної на базі КП «Полтавський обласний центр громадського здоров’я Полтавської обласної ради»,  мультидисциплінарної робочої групи (МРГ). За результатами проведеного моніторингу виявлено низку прогалин у  доступі представників ключових груп населення до діагностики та лікування вірусних гепатитів. Для подолання існуючих перешкод члени МРГ запропонували:

  • провести в області широку  інформаційну кампанію спрямовану на інформування населення щодо проблеми вірусних гепатитів та наявних можливостей щодо отримання безоплатного  лікування із зазначенням чіткого переліку ЗОЗ, що надають лікування.

  • забезпечити використання спрощених підходів щодо діагностики та лікування пацієнтів з метою  унеможливити необґрунтоване призначення зайвих, дороговартісних обстежень.

  • скасувати існуючу процедуру комісійного призначення лікування та забезпечити доступ до лікування пацієнтів незалежно від місця проживання та реєстрації.


23 Червня 2021

Артем (ім’я змінено) захворів на туберкульоз у 2011 році, але вчасно пройшов курс лікування та одужав. Має позитивний ВІЛ-статус та із 2012 року приймав антиретровірусну терапію (АРТ). Через низку життєвих труднощів (епізодичне вживання наркотиків, розлучення з дружиною, проблеми із законом, зміна місця проживання), хлопець зупинив лікування, рік не приймав АРТ. Його самопочуття почало погіршуватися, а самонавіювання та страх розголошення своїх діагнозів, не дозволяли піти до лікарів. Зрештою, знайомі порадили Артему звернутися до соціального працівника і отримати належну допомогу.

Так хлопець прийшов до соцпрацівниці БО «Світло надії» Жанетти Бойко, яка працює з людьми, що належать до груп ризику. “Після бесіди Артем вирішив, що все ж необхідно відновити лікування, адже при перерві в прийомі АРТ, імунітет дуже послаблюється і є великі ризики захворіти на туберкульоз чи інші недуги. Тому він пройшов скринінг на туберкульоз: зробив рентгенографію грудної клітини в тубдиспансері, здав мокротиння. На щастя, цю хворобу не виявили. Але була гостра потреба у відновленні прийому високоактивної антиретровірусної терапії”, - розповідає Жанетта Бойко.

Соціальна працівниця пояснила Артему, як поновити лікування, надала необхідні контакти та зв’язалася із соціальним працівником сайту, де хлопець раніше отримував АРТ. На сьогодні його життя поступово налагоджується, він відновив антиретровірусну терапію та приймає “Ізоніазид”(протитуберкульозний препарат).

Діяльність реалізується за фінансової підтримки МБФ «Альянс Громадського здоров`я»


17 Червня 2021

Велика подія для міста.
Сьогодні Полтава підписала Меморандум про взаєморозуміння з Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні. Міський голова Олександр Мамай та представник Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні Хайме Надаль офіційно закріпили партнерські стосунки у напрямку становлення гендерної рівності та зміни усталених соціальних норм.

Цей Меморандум встановить робоче партнерство між сторонами для:

  • посилення спроможності та ролі міста у розбудові стійких механізмів міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц”, у тому числі задля досягнення рівності чоловіків та жінок шляхом подолання гендерних стереотипів, 

  • залучення чоловіків до піклування та догляду за дітьми і виконання домашньої роботи на рівні з жінками, 

  • встановлення партнерських відносин, а також розбудови стійких механізмів захисту та надання допомоги постраждалим від домашнього насильства особам. 

Меморандум охоплює реалізацію двох проєктів, які вже діють у Полтаві: проєкту “Трамплін до рівності: проєкт зі зміни соціальних норм та викорінення гендерних стереотипів задля сталого розвитку та добробуту жінок і чоловіків в Україні”, що фінансується Швецією, та проєкт “Міста та громади, вільні від домашнього насильства”,  який фінансується Посольствами Великої Британії та Канади в Україні.

І саме другий проєкт є надзвичайно важливим для БО “Світло надії. “Ми спільно із Полтавською міською радою відкриваємо денний центр із кризовою кімнатою для жінок, які були в ситуації домашнього насильства. Це допоможе створити належні умови для надання соціально-психологічної допомоги”, - говорить директорка Притулку для жінок БО “Світло надії” Олена Чикурова.

16 Червня 2021